Гендерна субалертність
Авторка статті:
Христина Семерин
Редакторка: Оксана Данилевська
Видимість і голоси українського народу нерідко ігнорували у світі, репрезентуючи Україну крізь стереотипи й колоніальну російську оптику. Гендерну субалтерність ілюструє не(до)репрезентованість досвідів українок, учасниць руху опору, які пережили ув’язнення в концентраційних таборах ГУЛАГу. У дослідженні історії ГУЛАГу Енн Еплбом спирається на «Архіпелаг Гулаг» росіянина Алєксандра Солженіцина[26] – радянського дисидента й імперця за поглядами, який заперечував право українців на незалежність і геноцидну природу Голодомору[27,28]. Солженіцин консультувався про жіночі досвіди для книжки з українкою Надією Суровцевою, авторкою об’ємних спогадів про тридцять років свого ув’язнення. Попри загальну увагу Еплбаум до українського контексту, голоси українок, зокрема Суровцевої, у її книжці фактично не звучать.
Невидимість українських жінок вражає на тлі кількісних показників їхньої залученості до руху опору: українки складали третину найбільшої етнічної групи ув’язнених ГУЛАГу[29]. Учасниці руху опору зазнавали подвійної дискримінації в андроцентричних умовах власної спільноти[30,31] і з боку російської гегемонії. Сприйняття жінок у підпіллі значною мірою ґрунтувалося на гендерних стереотипах і було сфокусоване на тілі, доглядовій праці й материнстві як жіночому «покликанні», у якому роль батька була слабко акцентована[32,33]. Після одруження підпільниць інколи ототожнювали з їхніми чоловіками[34]. Попри внесок жінок, нерідко формувалася «чоловіча історія боротьби» з героїзацією винятково чоловіків[35]. Наприклад, Євгенія Андрусяк наголошує, що мета її спогадів – розповісти про героїчне життя рано загиблого чоловіка[36], який мало дбав про неї, – хоча її власне життя не менш героїчне. На етапі слідства більшовики експлуатували гендерну вразливість арештанток. Крім спроб зґвалтування, про які згадує Галина Шандарак та інші, вони вдавалися до практики «сімейного заручництва[37]»: шантажували і примусово розлучали з дітьми, виховуючи їх у дитбудинках і прийомних сім’ях у радянській ідеології[38]. Так сталося, наприклад, із Наталією Березинською-Шухевич і Стефанією Андрусяк.
В умовах ГУЛАГу українки відзначалися окремішністю й чуттям національної солідарності, яка засвідчена великою кількістю жіночих наративів і спогадів в’язнів-неукраїнців[39]. Вони зберігали мовну ідентичність, звичаї та релігійні практики, відмовлялися співати пісні про Сталіна й організовували протести, трималися спільно[40,41,42,43]. В ув’язненні українки з іншими арештантками зазнавали гендерного насильства: примусу до публічного оголення і привселюдного миття, побоїв, зґвалтування, жорсткої регламентації статевого життя, розлучення з новонародженими дітьми тощо. Загалом жили в неможливих умовах, визначених, перефразовуючи Забужко, «суто пенітенціарною концепцією гуманітарного простору, де підставові людські потреби окреслюються трикутником койка-умивальник-параша[44]». Попри це, жінки намагалися доглядати чоловіків, відтворюючи традиційну модель сім’ї з обслуговувально-доглядовою роллю жінки[45]. В описах тілесності й сексуальності оповідачки вдаються до самоцензури, ймовірно, пов’язаної з особистим болем і з невидимим тиском патріархату та традиційної моралі. У їхніх спогадах вкрай мало згадок про масове зґвалтування на кораблях (згадує про це Ванда Горчинська), про вимушену проституцію, гінекологічні проблеми. Гендерна субалтерність українок нерідко мала множинний вимір. Адже материнство, інвалідність, сексуальність та інші грані ідентичності породжували додаткові виклики в умовах табірної несвободи. Водночас через узвичаєне становище упослідженості в суспільній ієрархії українкам допити й перебування в таборах давалися психологічно легше, ніж українським чоловікам[46]. Жінки рятувалися горизонтальними зв’язками солідарності та взаємодопомоги. Для звиклих до ієрархії чоловіків втрата панівного статусу суб’єктивно була більш травматичним досвідом. Це спостереження ніяк не означає полегшення страждань українок, але доповнює поняття гендерної субалтерності, яка характеризувала їхнє становище в ГУЛАГу.
Посилання на джерела
02. Gayatri Chakravorty Spivak, “Can the Subaltern Speak?” in Patrick Williams & Laura Chrisman, eds., Colonial Discourse and Post-Colonial Theory: a Reader, (Columbia University Press: New York, 1994), 66–111.
03. Leela Gandhi, Postcolonial Theory. A Critical Introduction, (Edinburgh University Press, 1998), 83, 86.
04. Ania Loomba, Colonialism and Postcolonialism, (Routledge: London and New York, 1998), 166.
05. Agata Araszkiewicz, Wypowiadam wam moje życie: Melancholia Zuzanny Ginczanki, (Warsaw: Fundacja OŚKa, 2001), 19–20.
06. Катажина Ґлінянович, “Постколоніалізм як колоніалізм. Безголосий субалтерн у польському постколоніальному дискурсі” в Тамара Гундорова, Аґнєшка Матусяк, ред., Постколоніалізм. Генерації. Культура, (Київ: Лаурус, 2011), 45.
07. Fuad Abdul Muttaleb & Mu’ath Abo Jelban, “The Double Colonization of Women in Tayeb Salih’s Season of Migration to the North and Chinua Achebe’s Things Fall Apart,” International Journal of Linguistics, Literature and Translation, 2002,.
08. Antonio Gramsci, Selections from the Prison Notebooks, ed. Quintin Hoareand and Geoffrey Nowell-Smith (New York: International Publishers, 1971).
09. Ranajit Guha, “Preface” in Ranajit Guha, ed., Subaltern Studies I, (Delhi: Oxford University Press, 1982), vii.
10. Walter D. Mignolo, “On subalterns and other agencies,” Postcolonial Studies, 8:4, (2005): 383.
11. John McLeod, Beginning Postcolonialism, (Manchester University Press, 2000), 175–176.
12. Ева М. Томпсон, Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм, (Київ, 2006), 159–160.
13. Gayatri Chakravorty Spivak, “Can the Subaltern Speak?” in Patrick Williams & Laura Chrisman, eds., Colonial Discourse and Post-Colonial Theory: a Reader, (Columbia University Press: New York, 1994), 66–111.
14. Leela Gandhi, Postcolonial Theory. A Critical Introduction, (Edinburgh University Press, 1998), 86.
15. Ania Loomba, Colonialism and Postcolonialism, (Routledge: London and New York, 1998), 152.
16. Оксана Забужко, “Жінка-автор у колоніальній культурі, або Знадоби до української ґендерної міфології” в Хроніки від Фортінбраса, (Київ: Факт, 2009): 152–191.
17. Аґнєшка Матусяк, “Україна як колоніальна танцівниця” в Віра Агеєва, упоряд., Леся Українка. Драми та інтерпретації (Київ: Книга, 2011): 880.
18. Valerie Baisnée, “Bodies Revisited? Representations of the Embodied Self in Janet Frame’s and Lauris Edmond’s Autobiographies” in Maria Isabel Romero Ruiz, ed., Women’s Identities and Bodies in Colonial and Postcolonial History and Literature (Newcastle: Cambridge Scholar Publishing, 2012): 11.
19. Олена Юрчук, Особливості формування та стратегії репрезентації антиколоніального та постколоніального художніх дискурсів в українській літературі. Дисертація доктора філологічних наук: 10.01.01, (Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2015), 35, 75–76.
20. Ania Loomba, Colonialism and Postcolonialism, (Routledge: London and New York, 1998), 163, 167–168.
21. Gayatri Chakravorty Spivak, “Can the Subaltern Speak?” in Patrick Williams & Laura Chrisman, eds., Colonial Discourse and Post-Colonial Theory: a Reader, (Columbia University Press: New York, 1994), 66–111.
22. Ania Loomba, Colonialism and Postcolonialism, (Routledge: London and New York, 1998), 222.
23. Gayatri Chakravorty Spivak, “Can the Subaltern Speak?” in Patrick Williams & Laura Chrisman, eds., Colonial Discourse and Post-Colonial Theory: a Reader, (Columbia University Press: New York, 1994), 66–111.
24. John McLeod, Beginning Postcolonialism, (Manchester University Press, 2000), 195.
25. Gayatri Chakravorty Spivak, “Can the Subaltern Speak?” in Patrick Williams & Laura Chrisman, eds., Colonial Discourse and Post-Colonial Theory: a Reader, (Columbia University Press: New York, 1994), 104.
26. Anne Applebaum, Gulag: a History, (Knopf Doubleday Publishing Group, 2003).
27. Paul Klebnikov, “Alexander Solzhenitsyn on the New Russia,” Forbes, Aug 5, 2008.
28. Александр Солженицын, “Поссорить родные народы??,” Известия, 2.04.2008.
29. Оксана Кісь, Повсякденне життя українських жінок у надзвичайних історичних обставинах середини ХХ ст.: ґендерні аспекти досвіду та репрезентацій. Дисертація доктора історичних наук: 07.00.05, (Львів: НАН України, Інститут народознавства, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича, 2018), 119–120.
30. Марта Гавришко, “Заборонене кохання: фактичні дружини учасників підпілля ОУН та УПА 1940–1950-х років” в Гелінада Грінченко, Катерина Кобченко, Оксана Кісь, наук. ред., Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць, (Київ: ТОВ «Арт Книга», 2015), 123–141.
31. Оксана Кісь, Повсякденне життя українських жінок у надзвичайних історичних обставинах середини ХХ ст.: ґендерні аспекти досвіду та репрезентацій. Дисертація доктора історичних наук: 07.00.05, (Львів: НАН України, Інститут народознавства, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича, 2018).
32. Тетяна Антонова, “Жінка та її «мирні», «напівмирні» та «воєнні» ролі в боротьбі ОУН та УПА,” Український визвольний рух, Збірник 9, (Львів, 2007): 138–147.
33. Марта Гавришко, “Заборонене кохання: фактичні дружини учасників підпілля ОУН та УПА 1940–1950-х років” в Гелінада Грінченко, Катерина Кобченко, Оксана Кісь, наук. ред., Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць, (Київ: ТОВ «Арт Книга», 2015), 134.
34. Марія Савчин, Тисяча доріг. Літопис УПА. Том 28, (Львів-Торонто, 1995), 97–98.
35. Марія Мандрик, “Жіночі обличчя українського підпілля – гендерний принцип чи «чоловіча» історія боротьби (історіографічне осмислення),” Культура народов Причерноморья, № 162, (2009): 129–134.
36. Євгенія Андрусяк, Спогади, (Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2011).
37. Тетяна Вронська, Упокорення страхом: сімейне заручництво в каральній практиці радянської влади (1917–1953 рр., (Київ: Темпора, 2013). Цит. за: Оксана Кісь, Повсякденне життя українських жінок у надзвичайних історичних обставинах середини ХХ ст.: ґендерні аспекти досвіду та репрезентацій. Дисертація доктора історичних наук: 07.00.05, (Львів: НАН України, Інститут народознавства, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича, 2018), 48.
38. Марта Гавришко, “Заборонене кохання: фактичні дружини учасників підпілля ОУН та УПА 1940–1950-х років” в Гелінада Грінченко, Катерина Кобченко, Оксана Кісь, наук. ред., Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць, (Київ: ТОВ «Арт Книга», 2015), 123–141.
39. Оксана Кісь, Повсякденне життя українських жінок у надзвичайних історичних обставинах середини ХХ ст.: ґендерні аспекти досвіду та репрезентацій. Дисертація доктора історичних наук: 07.00.05, (Львів: НАН України, Інститут народознавства, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича, 2018), 257.
40. Надія Суровцева, Спогади, (Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 1996).
41. Євгенія Андрусяк, Спогади, (Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2011).
42. Галина Коханська, З Україною в серці: спомини, ред. П. Й. Потічний і М. Посівнич (Торонто: Літопис УПA, 2008).
43. Р. Юрченков, “Создание и функционирование специального лагерного суда темниковского ИТЛ – Дубравлага (1945–1953),” Вестник НИИ гуманитарных наук при Правительстве Республики Мордовия, № 2 (18) (2011): 79.
44. Оксана Забужко, “Жінка-автор у колоніальній культурі, або Знадоби до української ґендерної міфології” в Хроніки від Фортінбраса, (Київ: Факт, 2009): 156.
45. Надія Суровцева, Спогади, (Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 1996).
46. Оксана Кісь, Повсякденне життя українських жінок у надзвичайних історичних обставинах середини ХХ ст.: ґендерні аспекти досвіду та репрезентацій. Дисертація доктора історичних наук: 07.00.05, (Львів: НАН України, Інститут народознавства, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича, 2018), 558.
Авторка статті:
Христина Семерин
Дізнатись більше про авторку