Гетерохронотопія
Авторка статті:
Марія Варлигіна
Редакторка: Оксана Данилевська
Сучасні епістемології та політичні виклики спонукають до переосмислення категорії минулого, теперішнього і майбутнього, підважують їхню лінійну природу та універсальність[5]. Спробами описати сучасність є концепції розширеного теперішнього та заблокованого майбутнього Ганса Ульріха Гумбрехта[6], ретротопія Зигмунда Баумана[7], хронографія (chronoference) Ахіма Ландвера[8], spacetimemattering Карен Баред[9] тощо. Відхід від європейського універсалізму – one line of time, universal time and universal history[10] – є емансипаційним рухом від колоніальної модерності. Спираючись на нове розуміння часу, культурні та політичні сили, які раніше були маргіналізованими і голосів яких досі не чули, повертають собі історію, протистоячи привласненню культурного спадку, негативному нішуванню та історичному затиранню. Ахілл Мбембе назвав постколоніальну філософію мрією про майбутнє для всього людства, мрією про поліс, універсальний унаслідок свого соціально-етнічного різноманіття [11]. Дослідження гетерохронотопії як часопросторової еластичності може стати кроком до її втілення.
Поняття гетерохронотопії бере початок у співставленні концепції гетеротопії та гетерохронії, запропонованих Мішелем Фуко в есеї “Інші простори”[12], де гетеротопія — це подвоєний простір, що існує за власними правилами (наприклад, в’язниця, шпиталь, бібліотека), а гетерохронія — інакша презентація часу — є супутнім їй явищем, виникаючи з характеру місця. Уперше гетерохронотопію як їх поєднання запропонувала нідерландська теоретикиня культури Міке Баль у контексті відеоарту (2008)[13]. Вона проаналізувала декілька робіт, де міграція є однією з тем, як приклад гетеротопії. Відібрані дослідницею відеороботи (вона аналізує монтаж, підбір матеріалів, експонування), є прикладом виокремлених просторів для глядача, просторів мігруючих, де відбувається розшарування часу та створення нових часових ситуацій[14]. У матеріалах чеських соціологів Роберта Османа, Анджея Мулічека (2017) гетерохронотопією названо місця-”ансамблі просторових та часових виокремлених локацій[15], де публічний простір може бути перетином різних уявлень про час, простір і правила перебування у ньому. Застосовування сучасних підходів до тлумачення часопростору щодо соціокультурних явищ, дає змогу розглядати воєнний стан, упроваджений в Україні від 24 лютого 2022 р. як гетеротопічний (за М. Фуко).
Утім, гетерохронотопію можна розуміти не тільки як опозицію до традиційного часопростору (разом з критикою умовності цього поняття), а як еластичний і навіть мімікричний характер темпоральностей, розмаїття часових порядків в інституційних (держави, корпорації) та неінституційних (етнічні культури, субкультури тощо) формаціях[16]. Хоча світ зазнав глобалізації, він складається зі спільнот з відмінними політичними та культурними програмами. На їх перетинах виникають кризові ситуації, складність співбуття штовхає шукати відповіді у категоріях сплетіння (Бруно Латур), констеляцій (Вальтер Беньямін), архіпелагів (Ніколя Буріо[17]). Гетерохронотопія дозволяє говорити про контакт культур як зіткнення різних хронотопів. Саме хронотоп підтримує їхній внутрішній реалізм, особисту систему цінностей та знань[18,19]. Культурний хронотоп надає ритміки та естетики, оприявлює автентичний зв’язок між його теоріями, практиками та матеріальними артефактами. Хронотоп є середовищем, у якому культура (само)ідентифікується. Прояви гетерохронотопії особливо виразні в питаннях внутрішніх та зовнішніх політик, у ситуаціях різких змін усередині хронотопів та під час їх контактів. У таких обставинах відбувається ревізія минулого, може бути застосований депозит пам’яті[20], з'являються нові герої, комемораційні практики тощо.
Постколоніальна теорія та деколонізаційні практики в Україні на тлі загарбницької війни Росії природно інтесифікувалися для маніфестації культурної та політичної суб’єктності, особливо після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р. Дослідження домінантних темпоральностей (dominant temporalities) та пошук альтернативних (alternate forms of livable time) є виявом опору колонізації часом. Деколоніальні процеси в Україні можуть бути окреслені як повернення собі минулого, уточнення хронологій, розвінчування стереотипів та ревізія культурної спадщини задля суверенного майбутнього. Т. Яковина та О. Погребняк пишуть про календаризм – приурочення подій до певних дат – у мистецтві та суспільному житті як характеристичні явища української воєнної сучасності21. Яскравим прикладом є, зокрема, онлайн-архів персональних історій жителів Луганської та Донецької областей, художніх рефлексій та спогадів про війну Росії проти України “14-8-22” проєкту “Гарелея Неотодрешь”. У цифровому форматі назви закодовано рік початку війни – 2014, рік повномасштабного вторгнення Росії – 2022 та період між ними – 8, що в інтерактивному дизайні сторінки перетворюється з набору цифр на знак нескінченності. Цей графічний образ користувачі інтуїтивно сприймають як мапування історії і водночас він є практикою самоусвідомлення та презентації іншим країнам.
У статті про гетерохронотопію Міке Баль пише про потребу в історізації досвіду[22] . Вона зазначає, що використання особистого досвіду в мистецьких творах є засобом запобігання репрезентативності, контраверсивного «говоріння за іншого». Медіа, здатними транслювати безпосередньо Я-позицію, є документальна література: есеї, щоденники, спогади. У 2022 р. у видавництві «Віват» вийшла збірка есеїв журналіста Павла Казаріна “Дикий Захід Східної Європи”, де автор переосмислює історію України, «своє кримське минуле», обставини та часові дистанції як трансформаційні для себе, українського суспільства, пострадянської дійсності. Структура книжки та її ключові мотиви сповнені темпоральних метафор: “фейкове майбутнє”, “якбитологія”, “життя після титрів”, “битва з теперішнім[23]” тощо. Для автора часова лінія розгортається як нашарування сцен, місць подій, досвіду та дій, і категорія майбутнього є такою, що організовує. Есеї Казаріна можуть бути симптоматичними для опису сучасного українського хронотопу.
У випуску “Час під час війни” філософ Володимир Єрмоленко та літературознавиця Тетяна Огаркова порівняли сприйняття війни європейською та українською аудиторією як умовні режими роману та драми, де першому властива ретроспекція, дистанція, репрезентативність, а другому – буття всередині історії, присутність і перформативність. Така літературоцентрична призма може бути окреслена теж як гетерохронотопійна.
Гетерохронотопія не є вироком суспільному порозумінню, проблеми щодо цього виникають тоді, коли йдеться про небажання визнавати право іншого бути[24]. Тож дослідження часу в межах постколоніальних студій свідчать про запит на розуміння, чи можливо і яким шляхом можливо досягти гуманного співіснування.
Посилання на джерела
02. Robert Hassan, Globalization and the Temporal Turn: Recent Trends and Issues in Time Studies, (The Korean Journal of Policy Studies, 2010) t. 25, nr 2, 83-102; Penelope J. Corfield, History and the Temporal Turn: Returning to Causes, Effects and Diachronic Trends (Rennes : Presses universitaires de Rennes, 2015) 259-273 Web.
03. Robert Hassan, Globalization and the Temporal Turn: Recent Trends and Issues in Time Studies, (The Korean Journal of Policy Studies, 2010) t. 25, nr 2, 83-102; Penelope J. Corfield, History and the Temporal Turn: Returning to Causes, Effects and Diachronic Trends (Rennes : Presses universitaires de Rennes, 2015) 259-273 Web.
04. David Rooney, O czasie. Historia cywilizacji w dwunastu zegarach, (Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2023), 12. У цьому контексті також можуть бути цікавими поняття хрононормативності (Елізабет Фріман), квір-часу, які підв’язується до дисциплінування часом, створенням розкладу як інструменту керування.
05. Такі філософи, як Зигмунт Бауман, Франсуа Гартог, Барбара Адам, Ентоні Гідденс, Маршалл Маклюен, П’єр Бурдьє, Пол Віріліо, Джудіт Батлер, Ганс Ульріх Ґумбрехт писали про час як мінливу категорію у філософській, соціальній, політичний, культурній, мистецькій площинах.
06. Ганс Ульріх Гумбрехт, Розладнаний час (IST Publishing, 2019).
07.Zygmunt Bauman, Retrotopia (Polity Press, 2017).
08. Ortfried Schäffter, Malte Ebner von Eschenbach, Reframing Temporality: A Design for a Relational View of Chronoference, (Sisyphus - Journal of Education, 2023), vol. 11, no. 1, 35-61.
09. Karen Barad, No Small Matter: Mushroom Clouds, Ecologies of Nothingness, and Strange Topologies of SpaceTimeMattering (Arts of Living on a Damaged Planet, 2017).
10. Walter Mignolo, Catherine E. Walsh, On decoloniality: concepts, analytics, praxis (Duke University Press, Durham, 2018), 117.
11. An interview with Achille Mbembe. What is postcolonial thinking? (Eurozine, 2008), Web.
12. Michel Foucalte, The Other Spaces (Texts/Contecst, 1986), vol.6, no.,1, 22-27
13. Mieke Bal, Heterochronotopie (Thamyris/Intersecting, 2008), 35–56.
14. “Migration is also the experience of time: as multiple, heterogeneous. The time of haste and waiting, the time of movement and stagnation; the time of memory and of an unsettling present. The phenomenon I call multi-temporality; the experience of it, heterochrony”, 46.
15. Robert Osman, Daniel Seidenglanz, Ondřej Mulíček, Urban Place as a Heterochronotopia: A Case Study, (Sociologický časopis/ Czech Sociological Review, 2016) «The geographic conceptualisation of heterotopia assumes that place can be regarded as an ensemble of spatially and temporally discontinuous locations located outside the ‘here and now’ of the observed locality (Figure 1)», 938.
16. Прикладом може бути проєкт, реалізований у 2021-22 роках, Trainings for the Not-Yet. Організатори ставили на меті дослідити альтернативні часовості: «The project explores concepts such as “deep time,” “seed time,” “ancestral time,” “cyclical time,” “local time,” “crip time,” “queer time,” and “non-human time” in order to imagine escapes from the programmatic movement of capitalist modernity toward ostensibly inevitable catastrophe».
17. Тут може бути цікавим ще одне поняття Фуко, представлене на майданчику Post/Future|Art - дисконтинуальність. Цим поняттям автор характеризує погляд на природу історичного процесу як такого, якому не притаманна внутрішня цілісність і онтологічна неперевність.
18. Поняття хронотопу М. Бахтіна сьогодні вживається не тільки літературознавцями, але й культурологами, антропологами, соціологами. Наприклад, Данута Уліцка пропонує визначення хронотопу: “визначення категорій та цінностей реального світу через ставлення до нього”, Danuta Ulicka, Kariera chronotopu (Teksty Drugie, 2018), 262.
19. Hilary Putnam, The Many Faces of Realism. (La Salle, Ill.: Open Court, 1987).
20. “Deposit of Memory. Історичний сюжет, який певний час перебуває в просторі невидимості, але може бути реактивований у політичній ситуації, яка вимагає мобілізації суспільства для об’єднання навколо певної мети”. Оксана Довгополова.
21. Розширення пам'яті. Нові слова, якими ми описуємо війну, культуру і комеморацію. (Postimpreza, 2023)
22. Mieke Bal, Heterochronotopie (Thamyris/Intersecting, 2008) «Temporalities merge that are ordinarily distinct», 38.
23. Павло Казарін, Дикий Захід Схіної Європи, (Vivat, 2022), “Війна завжди поруч. До неї шість годин на поїзді або десять на автівці. с.117. «А потім прийшла Росія, відчепила мій рідний вагон і причепила до свого поїзда, що прямує навіть не на схід, а в минуле. Саме в те минуле, що не має більше перспектив, ніж вітрильний корабель. Тобто жодних”, 10.
24. Павло Казарін, Дикий Захід Схіної Європи, (Vivat, 2022), “Кожна країна має свою ментальну мапу. Іноді вона важливіша ніж офіційні хронотопи. <...> Якщо ментальна мапа більша, ніж політична, - це породжує запит на вторгнення”, 33
Література для глибшого ознайомлення
Nasze terażniejszoszci, „Teksty Drugie”, Krakow, 2023, nr 4.
Historical Understanding: Past, Present, and Future, red. Z.B. Simon, L. Deile, Bloomsbury Academic, London 2021.
Павло Казарін, Дикий Захід Східної Європи, Vivat, Харків 2022.
Tomasz Szerszeń, Być gościem w katastrofie, Czarne, Wołowiec, 2024.
Ганс Ульріх Гумбрехт, Розладнаний час, IST Publishing, Харків, 2019.
Mieke Bal, Heterochronotopie (Thamyris/Intersecting, 2008), 35–56.
Авторка статті
Марія Варлигіна
Дізнатись більше про авторку