Антиколоніальний, постколоніальний, деколоніальний
Автори статті:
Мирослав Шкандрій, Юлія Кравченко
Редакторка: Оксана Данилевська
Термін «антиколоніальний» означає відмову від імперських тропів, що виражається у спротиві стереотипам, які принижують; антиколоніальна поведінка ставить під сумнів аргументи імперського наративу [1].
Термін «постколоніальний» витлумачують як відхід від залежності бінарних позицій на зразок «центр – периферія», «імперія – колонія», «висока культура – народна культура». У літературі та мистецтві постколоніальний підхід може передаватися іронією, пародійністю та грайливістю. Часто постколоніальний підхід виявляється в деконструюванні імперського, висміюванні форми його вираження, переносячи ці форми у ширший порівняльний контекст. Він дає змогу нівелювати тропи імперського мислення, але водночас не передбачає войовничого спротиву, характерного для антиколоніалізму. Постколоніальний підхід розпочинає рух від бінарної опозиції до створення незалежного центру свідомості [2].
Терміном «деколоніальний» позначають процес формування та утвердження емансипованої свідомості поневоленої в минулому нації. Точкою відліку стає власна історія, культура, мова. На цьому етапі активно досліджується та конструюється власна ідентичність. Звільнивши свою уяву від обмежень, накладених імперським правлінням, ця ідентичність тепер розвиває нові, інноваційні культурні коди, які є дезорієнтувальними та незрозумілими для старого імперського менталітету [3].
Етапи еволюції суспільств, втілені в термінах «антиколоніальний», «постколоніальний» та «деколоніальний», можна розглядати як окремі історичні періоди. В українському контексті антиколоніальне виражалося в політичних текстах та культурних продуктах протягом багатьох поколінь [4]. Постколоніальне було описано як етап, що почався після розпаду Радянського Союзу в 1991 р., коли Україна відновила незалежність. "Рекреації" (1991) та "Московіада" (1993) Юрія Андруховича стали текстами, що засвідчили про настання постколоніального моменту в українській літературі [5]. Деколонізаційним поворотом можна вважати потужну реакцію на повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022 р., коли українські інтелектуали та митці розпочали активний діалог про деколонізацію і свою культурну ідентичність. Багато письменників, як, приміром, Володимир Рафеєнко перейшли цілком на українську мову письма, а громадськість – на читання українською, що підтверджується зростанням кількості книгарень та виданих творів. Ба більше: з 2022 р. переклад українських текстів на інші мови стрімко набрав обертів, підживлений світовою цікавістю до всього українського. Внесок України у світову культуру отримав увагу світової громадськості. Це свідчить про тектонічний зсув у сприйнятті України в імперському контексті.
Термінами «антиколоніальний», «постколоніальний» та «деколоніальний» можна визначати процеси, що відбуваються одночасно – як три різні режими мислення. За прикладом звернемося до творів представників та представниць дисидентського руху, що формувався від 60-х рр. ХХ ст.
Одним з найважливіших антиколоніальних текстів був «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби (1965; опубліковано на Заході в 1968 році) [6]. Автор відверто кинув виклик радянській політиці і практиці щодо національного питання в Україні, цитуючи Леніна та інших більшовицьких провідників, які в 1920 рр. закликали до боротьби з російським великодержавним шовінізмом. Громадські діячі і письменники Вʼячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Валентин Мороз, Євген Сверстюк, Леонід Плющ були увʼязнені за те, що вважали радянську політику в Україні формою імперського правління, політично та культурно. Їхня критика ґрунтувалася на засуджені репресій і брехливих висловлювань з боку влади.
Водночас серед представників дисидентського руху були письменники й художники, які демонстрували постколоніальну поведінку шляхом висміювання імперських стереотипів. Прикладом слугує святкування умовного 70-річчя Івана Світличного та Алли Горської в 1964 р., яким тоді було по 35 років і дати народження яких були поруч (18 і 20 вересня). Вся подія була пародією на негнучку радянську практику і висміювала бундючний офіціоз партійних зборів [7]. Таке гумористичне ставлення до репресивних норм можна трактувати як форму постколоніального.
Приклади деколоніального мислення також знаходимо в життєвих позиціях та творах дисидентів. Звернімося за прикладом до корпусу творів Василя Стуса. Ідейна спадщина поета приваблює тим, що він ігнорує в поезії (або принаймні так здається) радянське життя, російський шовінізм і навіть його власне переслідування, роблячи замість цього акцент на внутрішній свободі та самоствердженні [8]. Поет використовує слова, такі як «самопрозрівання», «визнання меж, які колись відділяли нас від самих себе», щоб передати конструкцію особистого простору, невразливого до колоніального тиску. Він згадує авторів, які вплинули на нього: Рильського, Верхарна, Бажана, Гете, Свідзинського, Рільке, Унгаретті, Квазімодо, Хемінгуея, Стефаника, Пруста, Камю і Фолкнера. Єдине російське ім'я, яке він подає в цьому списку, – це Толстой [9]. Отже, деколонізаційне мислення у Стуса можна розглядати як самостійний процес, який він уже практикував у 60-х – 80-х рр. минулого століття. Це підтверджує думка Світлани Бєдарєвої, яка вважає, що постколоніальне та деколоніальне відображають два різні етапи намагання виплутатися з тенет імперського. Постколоніальне переосмислює наслідки колоніалізму, тоді як деколоніальне завершує процес розбирання колоніального наративу [10]. У 1980 р. Стус написав есе про деколонізацію як єдину гарантію миру в усьому світі. У ньому поет закликав до проведення референдуму про незалежність України за участі спостерігачів ООН [11]. Тож поезія В. Стуса вказує на те, що він упродовж двох десятиліть свідомо живив власне глибоке почуття особистої незалежності.
Посилання на джерела
02. Andrukhovych, Y. (2018), My Final Territory: Selected Essays. Toronto: University of Toronto Press; Pavlyshyn, M. (1992),.”Post-Colonial Features in Contemporary Ukrainian Culture.” Australian Slavonic and East European Studies 6.2 : 41-55.; Riabchuk, M. (2011), Postkolonialnyi syndrome: Sposterezhennia. Kyiv: K.I.S., p. 39, 79; Chernetsky, V. (2007), Mapping Postcommunist Cultures: Russia and Ukraine in the Context of Globalization. Kingston and Montreal: McGill-Queen’s University Press.
03. Бєдарєва (2022), Денисова та ін. (2022), Biedarieva, S. (2022). Decolonization and Disentanglement in Ukrainian Art. MoMa Post Notes on Art in the Global Context, 2 June,(відвідано 20.02.2024); Denysova, Katia et al. (2022), “Decolonisation, De-Communisation and De-Russification of the Ukrainian Cultural Space,” The Courtauld Immediations Online 19, (відвідано 10.02.2024).
До прикладу, М. Рябчук згадує вірш Олександра Ірванця «Ода гривні», який був інтерпретований російською літературною критикинею Ладою Федоровською на сторінках «Літературної газети» як серйозна патріотична ода. Дослідниця виявилася неспроможною побачити в цьому тексті іронію, оскільки її єдиним фокусом бачення був імперський стереотип про українців як націоналістів. Див. Riabchuk, M. (2011), Postkolonialnyi syndrome: Sposterezhennia. Kyiv: K.I.S., p. 39, 79. І далі Рябчук говорить про багатьох українців, які страждають від довгострокових наслідків імперського правління, «креолізований» менталітет яких був створений на зразок експериментів Мічуріна зі штучного обрізання, прищеплювання та пересадження. Див. там само, с. 198.
04. Finnin, R. (2011), “Nationalism and the Lyric, Or How Taras Shevchenko Speaks to Compatriots Dead, Living, and Unborn,” Slavonic and East European Review 89.1: 29-55.; Shkandrij, M. (2001), Russia and Ukraine: Literature and the Discourse of Empire from Napoleonic to Postcolonial Times. Montreal and Kingston: McGill-Queen's University Press.
05. Pavlyshyn, M. (1992),.”Post-Colonial Features in Contemporary Ukrainian Culture.” Australian Slavonic and East European Studies 6.2 : 41-55.
06. Dzyuba, Ivan. (1970). Internationalism or Russification? A Study in the Soviet Nationalities Problem, 60-113. 2d ed. London: Weidenfeld and Nicolson.
07. Задля святкування двох днів народження був створений Центральний ювілейний комітет (ЦЮК) як пародія на партійні збори. До святкування Алла Горська намалювала ілюстроване “Запрошення” у вигляді шаржу із зображенням ювілярів, в якому мисткиня “з особливостей облич майже знущається, перетворюючи “героїв” події чи не на банальних представників партактиву”. Див. Клочко, Д. (2023), Автопортрети тринадцяти українок. Київ: Комубук, c. 62-63. Також про подію згадує Надія Світлична. Див. Світличний І., Світлична Н. (2008), З живучого племені Дон Кіхотів / Упорядкув. М. Х. Коцюбинської та О. І. Неживого. Передм. та прим. М. Х. Коцюбинської. К.: Грамота. c. 556. Зображення шаржу див.
08. У вірші 1964 року «Сиве небо обрієм пролилося» Стус говорить про самовиповнювання, яке виглядає «наче шлюз, із котрого ніколи не витікає вода». Див. В. Стус (1970), «Зимові дерева: перша збірка поезії» Лондон: Література і мистецтво, с. 16.
09. Там само, с. 9-10.
10. Biedarieva, S. (2022). Decolonization and Disentanglement in Ukrainian Art. MoMa Post Notes on Art in the Global Context, 2 June. (відвідано 20.02.2024).
11. Стус, Василь (2023). Нема кайданів, щоб дух Твій здушити. Упорядн. Дмитро Стус. Київ: Дух i Літера, с. 223.
Література для глибшого ознайомлення
Finnin, Rory. 2011. “Nationalism and the Lyric, Or How Taras Shevchenko Speaks to Compatriots Dead, Living, and Unborn,” Slavonic and East European Review 89.1: 29-55.
Kassymbekova, Botakoz and Aminat Chokobaeva. 2023. “Expropriation, assimilation, elimination: Understanding Soviet Settler Colonialism.” In South/South Dialogues, Beyond the colonial vortex of the “West”; Subverting non-western imperialisms before and after 24 February 2022.
Pavlyshyn Marko. 1992. ”Post-Colonial Features in Contemporary Ukrainian Culture.” Australian Slavonic and East European Studies 6.2: 41-55.
Riabchuk, Mykola. 2011. Postkolonialnyi syndrome: Sposterezhennia. Kyiv: K.I.S.
Shkandrij, Myroslav. 2001. Russia and Ukraine: Literature and the Discourse of Empire from Napoleonic to Postcolonial Times. Montreal and Kingston: McGill-Queen's University Press.
Thompson, Ewa M. 2000. Imperial Knowledge: Russian Literature and Colonialism. Westport CT and London: Greenwood.
Автори статті
Мирослав Шкандрій
Дізнатись більше про автора
Юлія Кравченко
Дізнатись більше про авторку