Колоніальність знання
Авторка статті:
Стефанія Сідорова
Редакторка: Оксана Данилевська
Концепцію колоніальності знання запропонував Анібаль Кіхано, аби описати, як євро- та заходоцентричні моделі знання маргіналізували та витіснили будь-які інші способи знати. Колоніальність знання впливає на те, як, де, ким і яке саме знання створюється та легітимізується сьогодні, кого вважають гідними довіри і сприймають як знавців. Імперії на етапі своєї експансії екстрагували знання підкорених народів, поширювали власне уявлення про світ та способи його пізнання, знищуючи альтернативні форми знань і навʼязуючи власні знаннєво-владні структури. Так формувалася колоніальність знання, яка стала глобальною, – сьогодні майже весь світ змушений послуговуватися західною епістемологічною системою. Якщо колоніальність знання є епістемічним насиллям, то протиставити їй можна епістемічний спротив: аби подолати колоніальність знання, потрібно реалізувати проєкт епістемологічної деколонізації та депровінціалізації.
Характерними рисами колоніальності знання є комплекс меншовартості колонізованих спільнот, їхня інтелектуальна та наукова залежність від колишніх колонізаторів, інтерналізація імперських наративів, неможливість або складність виходу за рамки панівного дискурсу, відсутність неопосередкованих метрополією зв’язків зі світом, брак знання про власну історію та культуру, неможливість уявити альтернативний світоустрій та світогляд, знищені засоби вираження (як-от мови) тощо. Багато з цих рис притаманні Україні. Наприклад, і досі значна частина українців та українок може отримати доступ до світової літератури тільки за посередництва російських перекладів, знає російську культуру краще за власну, вважає українську мову неповноцінною тощо (див. «Колоніальне стирання»). Зразковим прикладом колоніальності знання в Україні є те, що в умовах тривання російсько-української війни на фінансовані державою телепрограми продовжують запрошувати російських експертів, яких роками вважали, а часом і далі вважають авторитетнішими за українських.
Україна перебуває на рубежі між російським імперським знанням та європейською модерністю-колоніальністю-раціональністю. Поєднання цих факторів заважають українцям цілковито усвідомити, що Україна була колонією. Так, віра в міф про культурну перевагу Заходу над колонізованими народами спонукала багатьох українок та українців до висновку, що метрополії завжди прогресивніші за підкорені ними народи. Це переконання поєдналося з усвідомленням того, що Україна не була культурно менш розвинутою за Російську імперію, і з російським наративом про органічність та миролюбність російської нації. Звідси, здавалося, випливає, що Україна не могла бути колонією. Це стало серйозною перешкодою на шляху українського епістемічного звільнення.
Після здобуття незалежності епістемологічна деколонізація повноцінно не розпочалася. Лише у 2015 році стартувала офіційна кампанія з декомунізації. Хоч деякі публічні інтелектуали пов’язували декомунізаційні закони з деколоніальним рухом, та здебільшого декомунізація не асоціювалася з деколонізацією, а закони стосувалися спадщини тоталітарних режимів (совєтського та нацистського). Це істотно обмежило рух: наприклад, ішлося винятково про зміну совєтських топонімів, але не імперських назв. Така ситуація свідчила або про неусвідомлення масштабів імперського впливу, або про небажання визнавати його як чужорідний.
Повномасштабна війна привернула увагу ширших кіл до ідеї деколонізації. У 2023 році було ухвалено закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», який демонструє якісну зміну в інтерпретації історії, визнаючи тяглість політики Московського царства, Російської імперії, СРСР та Російської Федерації. Водночас законодавство ніде не згадує статус України як колишньої колонії. Питання про колоніальну природу українсько-російських відносин для багатьох залишається й досі не вирішеним. Проєктом, що намагається подолати наслідки колоніалізму, не визначаючи їхньої колоніальної природи, є дерусифікація. Дерусифікаційні заходи спрямовані на усунення будь-яких російських впливів, імперських чи ні, натомість не проблематизують наслідки інших імперіалістичних політик. Отже, в українських дискурсах функціонують різні поняття – «деколонізація», «декомунізація», «дерусифікація», А також рідшевживані «дерадянізація», «десовєтизація» та «деімперіалізація», – за допомогою яких не стільки викривається, скільки криється колоніалізм минулого та колоніальність теперішнього. Ця термінологічна строкатість є виявом колоніальності знання, що самоприховується.
Заперечення колоніального статусу України межує із запереченням колоніалізму російських державних утворень чи то й із виправданням імперіалізму як такого. Це не тільки заважає епістемологічній деколонізації, а й перешкоджає формуванню солідарності до інших колонізованих народів. Неусвідомлена колоніальність знання загрожує небезпекою відтворення імперських настанов у національному вбранні.
Поняття колоніальності знання було випрацювано для пояснення глобальної гегемонії західного світоустрою та світогляду. Його можна застосувати для аналізу довготривалого впливу російського імперіалізму на культуру та свідомість українців, але проблеми, на які воно вказує, виходять за межі російсько-українського протистояння. Колоніальність знання критикує ті явища, які наразі видаються спокусливими для українців: європейські цінності, європейська модернізація, європеїзація науки та освіти та загалом взорування на Європу. Нагальною є потреба викрити глобальну колоніальність знання і побачити зв'язок між імперськими західними та російським способами мислення.
Посилання на джерела
02. Kotliuk, Galyna. “Colonization of Minds: Ukraine between Russian Colonialism and Western Orientalism.” Frontiers in Sociology 8 (October 30, 2023): 1206320.
03. Mignolo, Walter D. “Epistemic Disobedience and the Decolonial Option: A Manifesto.” Transmodernity: Journal of Peripheral Cultural Production of the Luso-Hispanic World 1 (2011): 3–23.
04. Ndlovu-Gatsheni, Sabelo. “The Dynamics of Epistemological Decolonisation In the 21st Century: Towards Epistemic Freedom.” The Strategic Review for Southern Africa 40, no. 1 (December 22, 2020).
05. Plokhii, Serhii. “Goodbye Lenin: A Memory Shift in Revolutionary Ukraine.” Digital Atlas of Ukraine. Ukrainian Research Institute Harvard University. Accessed February 19, 2024.
06. Quijano, Aníbal. “Coloniality and Modernity/Rationality.” Cultural Studies 21, no. 2–3 (March 2007): 168–78.
07. Грицак, Ярослав. Нарис Історії України. Формування Модерної Нації ХІХ-ХХ Століття. Yakaboo Publishing, 2022.
08. Гундорова, Тамара. Транзитна Культура. Симптоми Постколоніальної Травми: Есеї. De Profundis. Київ: Грані-Т, 2012.
09. Матіяш, Дзвенислава, trans. Український палімпсест: Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською. 2nd ed. Київ: Видавничий дім “Комора,” 2023.
10. Рябчук, Микола. “Декомунізація чи деколонізація? Що показали політичні дискусії з приводу ‘декомунізаційних’ законів?” Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, no. 2 (2016): 104–17.
11. Постколоніальний Синдром: Спостереження. К.І.С., 2011.
12. Суспільне Культура. “‘Художники – Це Найсвідоміші Громадяни’. Інтерв’ю з Ольгою Балашовою,” May 19, 2023.
13. Тихий, Олекса. “Думки Про Рідний Донецький Край.” Голос України, 1972.
14. Шевельов, Юрій. Триптих Про Призначення України. Edited by Сергій Вакуленко and Вікторія Склярова. Харків: Права людини, 2012.
15. Шкандрій, Мирослав. В обіймах імперії. Література й імперський дискурс від наполеонівської до постколоніальної доби. Комубук, 2023.
Література для глибшого ознайомлення
Шкандрій, Мирослав. В обіймах імперії. Література й імперський дискурс від наполеонівської до постколоніальної доби. Комубук, 2023.
Dudko, Oksana. “Gate-Crashing ‘European’ and ‘Slavic’ Area Studies: Can Ukrainian Studies Transform the Fields?” Canadian Slavonic Papers 65, no. 2 (April 3, 2023): 174–89.
Авторка статті
Стефанія Сідорова
Дізнатись більше про авторку