Пограниччя
Авторка статті:
Дарина Скринник-Миська
Редакторка: Оксана Данилевська
Апелювання до стану пограничності є важливою засадою деколоніальної теорії[3]. В. Міньйоло розглядає сучасні кордони в категоріях європейської ранньомодерної політичної думки як фронтири, що були створені з перспективи європейської імперської / колоніальної експансії та передбачали протиставлення цивілізації варварству. Фронтири є не лише контактними зонами між суспільствами, але й інструментом політичної думки для узаконення панування, отже, мають епістемологічний вимір. Просування цивілізації та ідея фронтирів створили географічний і тілесний (bodygraphic) поділ: певні території були визначені місцем проживання людей, класифікованих як варвари чи примітиви. Однією з причин такого поділу було переконання в їхній нездатності думати і теоретизувати. Ті, хто встановив такий класифікаційний порядок, відповідно ставили себе на вершину людства. Деколоніальні мислителі критично аналізують, хто мав повноваження для випрацювання та застосування такої класифікації і яка логіка лежить в її основі[4] .
Умовою опору саме цій логіці є «пограничне мислення», яке виникає з антиімперських епістемічних реакцій людей на колоніальну відмінність – поділ на нижчих і тих, чиї моделі належить наслідувати[5]. «Якщо пограничне мислення є неуникненною умовою імперського / колоніального панування, то критичне пограничне мислення – це імперський / колоніальний стан, трансформований в епістемічні та політичні проєкти деколонізації[6]». Таке деколоніальне мислення спрямоване на розширення можливостей і звільнення різних спільнот (расових, гендерних, класових, епістемічних, релігійних тощо) від гноблення, а також на підваження презумпцій, на підставі яких натуралізується, впроваджується і корумпується імперська влада[7].
Пограниччя як транзитна зона й периферія, де відбуваються унікальні процеси та взаємодії, потрапляє й у фокус мистецтва. У середині 1980-х рр. на кордоні США та Мексики зародився рух, названий «мистецтвом кордону». Ця мистецька практика фокусується на проблемах, пов’язаних з напругою між центром та периферією, кордонами, ієрархіями, владою, ідентичностями, расою, національним походженням. Її визначальними рисами є посилання на фізичні або уявні кордони[8].
Після 1989 р., на відміну від країн Центрально-Східної Європи, які сприймалися Заходом як «сучасна периферія», Україна розглядалася як ще менш цивілізована, менш культурна та більш залежна від російської політики «периферія периферії[10]». У 2004 р. східний кордон Польщі став зовнішнім кордоном Європейського Союзу. В українському контексті реакцію на колоніальну відмінність, відповідно до якої гегемоністський дискурс визначав «інших» людей як нижчих, спостерігаємо на прикладі серії художніх проєктів 2007 – 2016 рр. Сергія Петлюка та Олексія Хорошка[11]. Їхні site-speciffic інсталяції[12], показані по обидва боки українсько-польського кордону, проблематизували структуровані колоніальними відмінностями відносини між людьми. Основою художніх проєктів стали безпосередні досвіди принизливих процедур контролю та класифікації під час перетину українсько-польського кордону після посилення візового режиму у 2007 р. Художня мова проєктів апропріювала типові для величезних прикордонних черг українських торговців візуальні образи: характерна картата торба з синтетичного волокна як символ ґендляра-маргінала; неонові зорі – перекладений мовою масової культури символ ЄС; вхід-арка як символічний контрольно-пропускний пункт, що іронічно прирівнював перехід кордону до героїчного обряду ініціації. Проєкт у різних варіаціях та під різними назвами був показаний в Україні та Польщі (Львів, Люблін, прикордонна зона біля Шегинь, Жешув, Варшава, Ченстохова, Харків, Київ). Його обов’язковими візуальними елементами залишалися картата торба та символічний перехід – конотативні маркери пограниччя.
Критика художників була спрямована не лише проти дискримінаційної нерівності, але й стосувалася українського міфу про Європу як «омріяний рай». Для України бажання стати частиною Заходу було наскрізним мотивом усіх історіософських і культурних проєктів модерності[13]. В історії кордонів цей тип відносин залежності домінує над деколонізацією[14], відповідно здійснення деколоніального проєкту потребує критичної деконструкції символічного центру і ствердження власної суб’єктності. Критикуючи колоніальний погляд Заходу, художники водночас вдалися до іронічного художнього жесту, щоб критично деконструювати міфологізовані уявлення співвітчизників про цей-таки Захід через іронічний художній жест, що можна витлумачувати як акт деколоніального опору. Художня акція оприявнила важливу лінію напруги між периферією та центром: у Варшаві проєкт сприйняли не лише як рефлексію на пограниччя, але як метафору міграції зі Сходу загалом. Візуальні образи (сумки, перехід, зорі ЄС), що за інтенцією художників символізували конкретне пограниччя – українсько-польське – у центрі зазнали метонімічного узагальнення периферії як такої.
В інсталяціях до початку російсько-української війни 2014 р. Сергій Петлюк та Олексій Хорошко коментували структуроване логікою колоніальних відмінностей сприйняття західного кордону. Хоча проєкти після 2014 р. також спираються на образи сумок та переходу, вони набули інших конотацій: у цих ітераціях уже не було іронії. Інсталяції в Харкові та Києві прочитувалися як референція до східного пограниччя, структурованого колоніальними та імперськими відмінностями, яке набувало конотацій фронтиру. У цих роботах художники апелювали до відчуття непевності, яке зростало (лабіринти замість переходів), та досвіду внутрішньо переміщених осіб, «стану помежів’я», пов'язаного із втратою дому через війну та загрозу, яку несе пограниччя імперії. Повномасштабне вторгнення росії 2022 р., ймовірно, ознаменувало кінець епохи миру, давши поштовх загостренню збройних конфліктів у світі через територіальні претензії. Це створює новий драматичний контекст для подальшого осмислення пограниччя.
відео. Галерея «Дзиґа», Львів, Україна
Польща
Люблін, Польща
ЄрміловЦентр, Харків, Україна
Люблін, Польща
фестиваль Fort.Missia., прикордонна територія
біля міста Шегині, Україна
| «Exchange», 2007 -2016, Інсталяції, Сергій Петлюк та Олексій Хорошко |
Посилання на джерела
02. Bohdan Cherkes, Józef Hernik, Karol Król, and Magdalena Wilkosz-Mamcarczyk. “Polish-Ukrainian Borderland Cultural Heritage Bridges—Lesson Drawn from Forced Population Relocation” Sustainability 2021.13(14), 7898, accessed February, 15, 2024;
2.2. Borderland Areas;
2.3. Borderland Types.
03. Тамара Гундорова, “Як між собою говорять периферії, або Україна, евроцентризм і деколонізація” «Критика», №7–8, (2022): 25–26, доступ отримано 10 грудня 2023.
04. Walter D., Mignolo, and Madina V. Tlostanova, “Theorizing from the Borders: Shifting to Geo- and Body-Politics of Knowledge”. European Journal of Social Theory, 2006, 9(2), 206, 208.
05. Ibid. 208.
06. Ibid. 211.
07. Ibid. 208.
08. Guglielmo Scafirimuto, “Uses of border in transnational art and in Guillermo Gomez-Peña’s work” In Transnational Narratives of Migration and Exile. Perspectives from the Humanities, ed. Camilla E. Skalle, Anje M. Gjesdal (Scandinavian University Press, 2021) 115, 118, 120, 123, 125–127
09. Рік демонтажу Берлінського муру та падіння комуністичних режимів у Європі.
10. Galyna Kotliuk “Colonization of minds: Ukraine between Russian colonialism and Western Orientalism” Front. Sociol, 2023. 8:1206320. doi: 10.3389/fsoc.2023.1206320, accessed February 15, 2024.
11. Я базую свій огляд проектів та фактичні посилання на моїх Zoom-інтерв’ю з художниками: Олексієм Хорошком 11 січня 2024 року та Сергієм Петлюком 17 січня 2024 року.
12. Мистецтво site-speciffic включає в себе фізичні умови конкретної локації як невід'ємну складову виробництва, презентації та рецепції мистецтва. Див. Kwon, One Place after Another. Site-Specific Art and Locational Identity (The Mit press, Cambridge, Massachusetts; London, England, 2002). 1-9.
13. Тамара Гундорова, “Як між собою говорять периферії, або Україна, евроцентризм і деколонізація” «Критика», №7–8, (2022): 25–26, доступ отримано 10 грудня 2023,
14. Walter D. Mignolo and Madina V. Tlostanova, “Theorizing from the Borders: Shifting to Geo- and Body-Politics of Knowledge,” European Journal of Social Theory 2006, 9/2. 210.
Література для глибшого ознайомлення
Mignolo, Walter D. Local Histories/Global Designs: Coloniality,
Subaltern Knowledges, and Border Thinking. Princeton University Press,
2000. http://www.jstor.org/stable/j.cttq94t0.
Авторка статті
Дарина Скринник-Миська
Дізнатись більше про авторку